СПОГАДИ СПІВРОБІТНИКІВ ХАРКІВЕНЕРГОРЕМОНТ-ХОЛДИНГ

Чвертак Анатолій Павлович

Працював в Харківенергоремонт з 1981 по  2009 рік.

Пішов на пенсію з посади директора електричного департаменту.

Анатолія Павловича любили й поважали всі, бо він відзначався високим професіоналізмом, чуйністю та людяністю, м’яким гумором та витримкою в будь-яких критичних ситуаціях.

Що саме пригадує Анатолій Павлович:

2000-й рік – іде реконструкція гідрогенераторів Київської ГЕС. Постачання запасних частин для реконструкції виконував завод ДП «ЕЛЕКТРОВАЖМАШ». На одному з етапів реконструкції завод ЕТМ, маючи велику завантаженість на виробництво запасних частин для усієї енергетики, допустив затримку постачання кінцевих виводів гідрогенераторів у кількості 3-х штук. Електричний цех Харківенергоремонту на той час вже освоїв виробництво кінцевих виводів до деяких гідрогенераторів.

Щоб врятувати ситуацію, а заразом і прорекламувати наше виробництво, я запропонував Олександру Олександровичу Бендусу, директору компанії Харківенергоремонт, виготовити ці три позиції нашими зусиллями. Конструкція наших кінцевих виводів мала переваги перед виводами ДП «ЕЛЕКТРОВАЖМАШ» – наші виводи мали роз’ємну конструкцію, що дозволяло дуже оперативно провести завершальну збірку гідрогенератора. Контактні поверхні наших виводів виконувались срібленням замість луження, як у ДП «ЕТМ», що теж мало велику перевагу в період експлуатації.

У вкрай стиснуті строки ми виготовили три необхідних кінцевих виводи для гідрогенератора, спакували їх на відповідне дерев’яне риштування, завантажили у службовий легковий автомобіль директора і якнайшвидше вирушили на станцію для передачі у роботу на ремонтний майданчик. На прохідній гідроелектростанції наш автомобіль не пропустили без договору на ці виводи, єдине, що запропонували – перенести руками з метою реклами. І ми удвох з Олександром Олександровичем, взявши риштування вагою 120 кг, понесли…

Вже потім нам керівництво електричного цеху станції надало автобус і допомогу для доставки на монтажний майданчик, а до того ми добряче понадривались.

Персоналу електроцеху станції наші кінцеві виводи дуже сподобались, і, провівши їх випробування, на наступний день вони були змонтовані на гідрогенератор. Головний інженер ГЕС подякував нам за оперативність і ініціативу.

А завершилась ця геройська історія тим, що ДП «ЕЛЕКТРОВАЖМАШ» від імені головного конструктора заводу направив лист керівництву ГЕС з забороною використовувати при ремонтах запасні частини іншого виробника без погодження з ними. Ось так, в таких казусних умовах ми працювали і розвивались.

Ну, і врешті-решт, будь-яка ініціатива винагороджується – наша компанія продовжувала працювати над вдосконаленням і виробництвом кінцевих виводів, розширяючи асортимент турбо- і гідрогенераторів, до яких ми могли вже виробити кінцеві виводи. У 2003 році нам прийшов запит від Хорватської компанії «KONCAR-GENERATORS & MOTORS Inc», м. Загреб, для ТЕС Сісак (TE Sisak) у кількості 9 шт.

Виробництву і постачанню передувала розробка згідно наданого Замовником технічного завдання на кінцеві виводи. Постачання було успішним, і після того ще двічі цей же Замовник укладав з нами наступні договори на виробництво і постачання кінцевих виводів турбогенераторів. Таким чином, завдяки нашій зухвалій ініціативі, ми вийшли на закордонний ринок постачання нашої продукції.

 

Ще один спогад про листопад 1982 року

День 10 листопада 1982 року застав мене працюючим в ХАЕР на посаді начальника ЕМВ (електромеханічного відділу).

Тодішній директор ХАЕР, Чорногорський Георгій Зіновійович, повернувся з термінової наради у райкомі партії, присвяченої траурним заходам у зв’язку з кончиною Генерального секретаря КПРС Л.І. Брежнєва, і зібрав керівний склад підприємства на внутрішню нараду.

Учасники наради:

  • Чорногорський Г.З. — директор;

  • Сімбірьов Н.Т. — заступник директора;

  • Шапар А.Г. — секретар парткому;

  • Маяцький Л.Ф. — голова профкому;

  • Гулий В.І. — заступник директора з виробництва;

  • Чвертак А.П. — начальник ЕМВ.

 

Усім були роздані доручення згідно з планом траурних заходів. Мені була дана вказівка організувати траурний «гудок» під час похорону генсека. Що саме мав собою являти цей гудок — жодних пояснень не надавалось. Я почав ставити питання, але отримав категоричну відповідь від директора: «Не буде гудка — не буде Чвертака!»

Після цього, не задаючи більше питань, ми приступили до виконання. Методом консультацій, роздумів і експериментів дійшли висновку: джерелом гудка буде сигнал від автомобіля КАМАЗ, направлений у мікрофон гучномовної системи підприємства. Так і зробили. Прогуділи… майже на всю округу!

Коли я повертав КАМАЗ до гаража, один «жартівник» зауважив, щоб я його далеко не ховав, бо, можливо, скоро знову знадобиться. І справді — через два роки помер Андропов, а ще через рік і Черненко…

Ось такі були наші трудові будні — не без суму, не без сарказму, і навіть з жартами.

Біляєв Юрій Васильович

Прийнятий на роботу в ХАРКІВЕНЕРГОРЕМОНТ після служби в армії у липні 1990 року.

За 22 роки пройшов непростий шлях від перекладача, експерта з зовнішньоекономічних зв’язків до всіма вшанованого директора з зовнішньоекономічної діяльності.

Всебічно освічений, в стислі терміни високопрофесійно опанував англійську мовну специфіку ремонтної справи.

Приємний в спілкуванні, як з колегами так і з закордонними Замовниками.

Звільнився в зв’язку з появою нового нелегітимного керівництва фірми в грудні 2012 року .

Що саме пригадує Юрій Васильович

Всегда приятно вспоминать о компании, в которой проработал 22 года, о людях, опыте, который приобрел, проблемах, решениях, о развитии компании на твоих глазах, о тяжелых временах и успехах. Первая компания наниматель — 22 года. В принципе, в СССР это было почти нормой.

Пришел в компанию в 1990-м году на должность переводчика с английского и немецкого, был направлен в Восточную Германию переводчиком на контракт. Немецкий, как второй язык, знал не очень, но пришлось по ходу решать проблемы, как с языком, так и с коллективом, который был просто великолепным. Помню этих ребят — слесарей, сварщиков, технологов до сих пор, в лицо. Их помощь в технических вопросах была неоценима! Я уж не говорю об Арнольде Абрамовиче Карабине. Один из моих первых учителей по жизни и энергоремонту в целом. Не знаю, жив ли он еще.

Потом наступил момент истины. После полутора лет работы в компании, директор ПП Харьковэнергоремонт Бендус Александр Александрович предложил мне стать помощником директора по внешним связям. До сих пор не знаю, почему. Может быть, я был ближайшей кандидатурой, может из-за языков. Должность была очень ответственная и емкая, и я согласился не из интереса к новой профессии, скорее из-за зарплаты. Она была вдвое больше.

Дальше был ужас освоения новой должности. У меня в подчинении были аксакалы Харьковэнергоремонта, вернувшиеся из зарубежных проектов: Шевченко Вадим Иванович, Богданов Василий, Журавлев Валентин Яковлевич. Было очень тяжело. Кто будет подчиняться молодому, неопытному начальнику? Не знаю как, но мне удалось сплотить коллектив, и самое главное — мы стали не только коллегами по работе, но и друзьями в личной жизни. Видимо потому, что было очень много задач, которые я в одиночку решить не мог. Я до сих пор вспоминаю этих ребят с теплотой в сердце, и, наверное, если бы сейчас встретились, угостил бы их как следует.

90-е вспоминать не буду. Ничего хорошего.

Потом был большой зарубежный контракт с компанией МАНЕССМАН-ЗАЙФЕРТ в Грузии, который помог Харьковэнергоремонту оправиться после кризиса безденежья. И пять лет интенсивной зарубежной деятельности в разных направлениях. Опыт, только опыт, который я приобрел в этой компании. Вот, что важно.

Без Бендуса (так мы его называли, понятно, что Александра Александровича), никакого бы Харьковэнергоремонта не было. Человек исключительной инициативы, интеллекта, памяти, логики и т. д. Я не пою ему дифирамбы, у нас всякое было, как обычно, но когда ты приходишь к начальнику с проблемой, ты должен ему предложить как минимум два-три варианта решения этой проблемы. И ты это делаешь. А он предлагает четвертый вариант. И он, этот вариант, оказывается более логичным, и в реальности более верным. Как он это делал — не ясно. Но было именно так. Скорее всего, жизненный опыт, тонкий взгляд на детали, умение отделять насущное от скорлупы, контроль мелочей. То, что я от него приобрел — неоценимо. Еще раз говорю — это не лесть к бывшему начальнику, это то, что реально мне помогло дальше в карьере.

Опыт внешнеэкономических переговоров. Это стало моей специальностью на многие годы. Мы работали с внешним рынком только благодаря посредникам или агентам. Многим начинающим внешнеэкономистам этого не понять. Они думают: хорошая предлагаемая цена, выгодные условия, сроки выполнения в норме — всё в порядке, можно подписывать. Так не бывает.

Помнится, прислали пять студентов внешнеэкономистов из Инжека. Директор попросил провести практику с ними. Пришлось обучать азам практической работы. Полный ноль за пять лет. Возились с Леной Лычевой (мой заместитель) целый месяц. Для чего так учить — неизвестно чему? Я тогда с Леной разговаривал по итогам практики. Мы бы в отдел не взяли бы никого из них. Возни много.

Последние годы работы в Харьковэнергоремонте ознаменовались многими событиями и большим строительным энергетическим контрактом с грузинской фирмой. Это была действительно большая работа, за поддержку в которой я лично благодарен Марие Адамовне Макаренко. Документооборот и поддержка в трудную минуту!

В настоящее время я — пенсионер. Работаю в Ай-Ти компании проектным менеджером, консультирую по бизнес-аналитике (requirements & creative feedback), преподаю английский (hands-on technology), ну и многое другое, как и все пенсионеры в настоящее нелёгкое время.

Прокрутка до верху