01.08.1957 року приїхала в Харків за направленням після закінчення Зуївського енергетичного технікуму, який сьогодні є відокремленим підрозділом Донецького технічного університету. Підприємство Харківенергоремонт тоді розташовувалось по вулиці Чорноглазівська і займало 4-ри кімнати у напівпідвальному приміщення. Найбільшу кімнату займали начальники цехів – котельного, турбінного, електричного, технічний відділ і економісти цехів. У менших кімнатах розташувались бухгалтерія і відділ кадрів. Директором підприємства тоді був Корнієнко Афанасій Михайлович, а головним інженером – Кам І.Л. У них були окремі кабінети і в приймальні сиділа секретар Ганна Абрамівна.
На Холодній Горі по вул. Володарського знаходився склад підприємства, де зберігались інструменти, матеріали, пристрої і обладнання для ремонтів. Найповажнішою людиною на складі був Ізя Сухер, який знав що є, де лежить і у якому стані.
Директор подивився на мене і сказав: «Що ж мені з тобою робити? Ми запрошували спеціалістів з ремонту обладнання станцій, а прислали тебе. Добре, будеш працювати в електроцеху, допомагати економісту». Він представив мене начальнику цеха Райзеру М.А, який зразу звернувся до мене – Лариса Дмитрівна і посадив мене поряд з економістом цеха Ганною Матвіївною. І почалась для мене зовсім незрозуміла робота на рахівниці і арифмометрі. Для проживання мені арендували ліжко-місце у господині недалеко від підприємства. Через тиждень роботи з економістом я пішла на прийом до директора і сказала, що мені не подобається така робота – я не економіст, я електрик. Афанасій Михайлович спитав, чи піду я працювати слюсарем 4-го розряду і чи буду їздити у відрядження – я погодилась. Перше моє відрядження було у Запоріжжя на ДніпроГЕС. Перед відправленням начальник цеха Райзер зібрав всю бригаду біля себе на інструктаж по виконанню намічених планів і обсягів робіт і попередив, що у бригаді буде дівчина, щоб усі вели себе достойно і ввічливо. У Райзера була звичка говорити і писати свої вказівки на аркуші паперу, а тоді він цей аркуш викидав у сміття. Бумага була дефіцитом і Ганна Абрамівна ретельно слідкувала за витратою паперу. Коли Райзер посилав мене по бумагу до Ганни Абрамівни, вона питала: «Кому? Райзеру не дам, бо він пише і зразу рве».
Взагалі, обстановка у великій кімнаті, де працювали начальники котельного, турбінного і електричного цехів разом з економістами і технічним відділом була гучною, але ніхто нікому не заважав, усі займались своїми справами. Дуже багато вражень залишилось від першого відрядження – ДніпроГЕС вражав своєю величністю, на станції був порядок у всьому, починаючи від прохідної і по всій території. Обсяг робіт на генераторі був великий – міняли обмотку статора діаметром у 12 метрів. Тут я вперше зустрілась із спеціалістами по ремонту генераторів – це сім’я Царкових, батько і син – Царков Павло Іванович і Царков Анатолій Павлович, Колій Віктор Степанович і інші. Ці спеціалісти прийшли у Харківенергоремонт зі знаменитого Харківського заводу Електроважмаш. Під їх керівництвом виросло немало справжніх фахівців своєї справи – кваліфікованих ремонтників.
У бригаді мене ніхто і ніколи не ображав, називали мене «лялька» і навіть після роботи одну не залишали, разом ходили в кіно, на танці. Так у моєму житті з’явилась трудова сім’я і залишилась назавжди. Хлопці проживали у гуртожитку, а мені і далі знімали ліжко-місце недалеко від роботи у приватному секторі. Кожного дня після роботи я записувала у зошит все, що робила протягом дня, особливості укладання стержнів обмотки статора, паяння, ізолювання, накладення бандажів і інше. Що було не зрозуміло перепитувала у бригадира, чи майстра і чому треба так робити, а не інакше. Після першого відрядження було друге і т.д. Слюсарем 4-го розряду я пропрацювала до кінця 1959 року у різних містах тоді ще Радянського Союзу (Одеса, Тамбов, Курськ, Батумі, Полтава і інші). Усе було цікаво – ізолювання, чистка охолоджувачів, бандажних кілець і інше. У кінці 1959 року мене перевели на посаду старшого техніка генераторного цеха. Відряджень стало менше, потрібно було освоювати економіку цеха і систему оплати праці робочих за нарядами. Цех на той час очолив новий начальник – Альтшулер С.З. У 1960 році я вирішила навчатись далі і подала заяву в Політехнічний інститут на факультет ЕМБ (електромашинобудування) на денне відділення. Пройшла місячний підготовчий курс навчання, здала екзамени і була зарахована студентом ХПІ факультету ЕМБ денного відділення. Адміністрація підприємства запропонувала мені повернутись після навчання в ХАЕР і я погодилась. Завдяки цьому я отримувала усі п’ять років стипендію від ХАЕР, при успішній здачі екзаменів. На моє прохання, начальник відділу кадрів ХАЕР домовився з адміністрацією ХПІ про моє проживання у гуртожитку інституту. Так розпочалось моє студентське життя. Практичні знання, отримані на ремонтах, у навчанні дуже знадобились. На третьому курсі я вийшла заміж за однокурсника Хімічєва Віктора Георгійовича. Після закінчення інституту у 1965 році ми разом з Хімічєвим В.Г. прийшли працювати в Харківенергоремонт. Віктора прийняли майстром з ремонтів електрообладнання , а мене – інженером-конструктором 3-ї категорії у відділ з ремонту трансформаторів. Керівником КТГ (конструкторсько-технологічної групи) був Освятинський, заступником – Гольтман. Працювали в КТГ чудові спеціалісти, які прийшли з заводу Електроважмаш – Мішаков В.Г., Павлов В.П., Полтавський А.Я., Циклаурі В., які практично вирішували усі питання з ремонтів генераторів, з реконструкції обладнання, з проєктування пристроїв для ремонтів обладнання. Працювала в КТГ конструктором 1-ї категорії Гусак В.П., її відповідальністю були ущільнення на турбогенераторах і вона часто їздила у відрядження. В групі з ремонту трансформаторів я поки-що була одна і начальником був Немировський Борис Олександрович. Він сидів окремо і очолював відділ з ремонтів трансформаторів. З перших днів роботи Борис Олександрович сказав мені: «забудь усе, що вчила в інституті. Бери книгу «конструювання трансформаторів» (автор Сапожников) і починай вчити особливості конструкцій трансформаторів. Борис Олександрович мав 40-літній досвід роботи з експлуатації трансформаторів і кожного тижня проводив зі мною співбесіду і підказував, на що в першу чергу треба звертати увагу у конструкції трансформаторів. З Хімічєвим В.Г. він теж проводив консультації і почалась відрядна робота і засвоєння особливостей ремонтів трансформаторів у виробничих реаліях.
За п’ять років мого навчання в інституті, Харківенергоремонт зростав і преображався – на Пушкінській було вибудувано прекрасний адміністративний корпус з усіма зручностями, а на Іванівці почали будувати (на місці сміттєзвалища) виробничу базу, яка і по нині працює. Тепер кожний цех мав свою «житлову площу» – кабінет начальника, окремі робочі кімнати у економіста, табельщиці, відділу постачання, заступника начальника. Начальником електроцеха тоді був Фадєєв О.І. . По ремонту трансформаторів тоді була одна бригада, а майстром був інженер Коган. Ремонти виконувались на заводах Харкова в обсягах капремонтів, без спецробіт, але досвід з ремонту трансформаторів набувався, бо Немировський завжди посилав мене на ці ремонти. Таким чином, з 1965 року почалась наша з Хімічєвим В.Г. сімейна робота по ремонтах трансформаторів. Запитів було багато і в основному усі з реконструкціями, з переводом на більшу напругу з 6кВ до 10 кВ, що потребувало розрахунків і додаткового обладнання для виготовлення обмоток. Я почала засвоювати розрахунки обмоток і ізоляції трансформаторів. В СКТБ підприємства стали проєктувати обладнання для ремонтів з виготовленням обмоток (станок для зачистки проводів від старої ізоляції, станок для ізолювання мідної проволоки, станок для намотки обмоток і інше). Станки виготовляли на своїй виробничій базі, де-які купляли. Замовлень було багато, їздили у відрядження на споріднені підприємства з метою обміну досвідом і налагоджували свій верстатний парк і ремонт трансформаторів. В цеху був організований відділ постачання під керівництвом Шишацького Анатолія, який чітко знав де можна купити необхідні матеріали, інструмент і допоміжне обладнання для стабільної ремонтної роботи в цеху, а управляла усім цим хазяйством Ганзій Анна Василівна. На ремонті трансформаторів з виготовленням обмоток за розрахунковою документацією працювали досвічені спеціалісти – Петлюк В., Шамрай В., Ковальов О. і інші. Вони не тільки добре працювали руками, але й могли провести проміжкові випробування, а також проконсультувати, як краще провести роботи без втрати якості.
Багато запитів було на ремонт високовольтних трансформаторів 110, 220, 330кВ. Цех укомплектували роз’їзними бригадами під керівництвом таких майстрів, як Шего В.А, Гогін О.А., Гармаш П.І., Лепешинський А., Патлусов В. (молодий спеціаліст за направленням). Для якісного ремонту високовольтних трансформаторів необхідне було спеціальне обладнання для відновлення ізоляції трансформатора, сушіння обмоток, дегазації трансформаторної оливи. Харківенергоремонт уклав договір з підприємством Електропівденьмонтаж на розробку установки «Комплекс 110». Установка була виготовлена на нашій виробничій базі і дозволила нам виконувати усі технологічні процеси при ремонті трансформаторів 110кВ. Трансформатори 110 кВ були в основному застарілих конструкцій і знаходились в експлуатації 25-30 років. Згідно з ГОСТ і документацією виробника, строк експлуатації таких трансформаторів складав 25 років і виробник не давав гарантій на безаварійну подальшу експлуатацію таких трансформаторів. Харківенергоремонт успішно виконував такі ремонти з реконструкцією системи охолодження за проєктами ЦКБ ЕНЕРГО і надавав свої гарантії на подальшу експлуатацію. Бригади Харківенергоремонту успішно виконували усі роботи з урахуванням вимог про подовження міжремонтних періодів. Виконувані реконструкції систем охолодження трансформаторів давали можливість усунути перегріви, проводились роботи по захисту оливи від окислення та зволоження. Для ремонту трансформаторів 220кВ і 330кВ підприємство закуповувало пересувні установки «ІНЕЙ», «СУХОВІЙ», УВМ, насосні станції, гідродомкрати та інше обладнання. Тепер наші бригади могли виконувати будь-які роботи на високовольтному обладнанні будь-якої потужності. Під час капітальних ремонтів відновлювали ізоляцію трансформаторів, підпресовували обмотки, відновлювали властивості трансформаторної оливи. Сьогодні хочеться згадати, як дружно і кваліфіковано працювали наші трансформаторники у важких умовах, пов’язаних з роботою на відкритих підстанціях у будь-яку погоду. Підготовчі до ремонту такелажні роботи, переміщення трансформатора з місця установки до місця ремонту були пов’язані з особливостями високовольтної підстанції, тому майстру з ремонту потрібно було виконувати усі умови і вимоги техніки безпеки, уміти керувати роботою автокрана, лебідки і іншого допоміжного обладнання. Після транспортування трансформатора до місця ремонту найважливішою роботою було розкриття активної частини, оцінка стану ізоляції, проведення реконструкції (за необхідності), підпресування обмоток, проміжкові випробування, перевірка стану заземлення для виявлення і усунення замкнутих контурів на магнітопроводах. І уся ця робота виконувалась у лічені години, без порушення норм часу, відповідно до кожного класу ізоляції.